Державне агентство лісових ресурсів України

Дніпропетровска облдержадміністрація

ПОЧУТИ ВОВЧУ ПІСНЮ…

Молодий сосняк у передмісті міста  Кам’янського  ледь припорошив пізній грудневий сніг. Через темряву та слабкі опади на землі майже не видно слідів. Просувалися не те що навмання, а на звуки. Десь там попереду час від часу чулися важкі удари металу в деревину.

-        Таки рубають, падлюки, - сказав ледь чутно , вдягнутий у зимовий  камуфляж потужної статури   молодик.

-        Так ми ж вчора лише тут були, - так само   тих  відповів йому худорлявий супутник. – Олександрович,  вони ж свою  добру пошту мають, краще аніж Інтернет.

-        Агов Микола, воно коли вже відчули легкі гроші, то й голова погано працює. Краще подивися як далеко від нас Степанович з Приходько…

Суха гілка підступно тріснула під ногою. Через це зненацька вийти  на маленьку галявинку , де орудували браконьєри  не вдалося. Допоміг потужний промінь ліхтаря. Засліплені яскравим світлом двоє, в дешевих чорних спецівках, заклякли побіля чималенької купки зрубаних сосонок. Той кого назвали Олександровичем рішуче вийшов вперед:

-        І де  ж Ви хлопці  машину залишили? Тут дороги поблизу не має. Чи на собі дерево збиралися перти…..

Порушники мовчали. Пауза затяглася, а тоді немов зайці у шлюбну пору, браконьєри кинулися врізнобіч. Той що побіг справа зразу ж заматюкався:

-        «Хірург» в них тут засідка!

Потім почулося сопіння й борсання тіл. Другий втікач видко біг щодуху, не розглядаючи перед собою дорогу. Шарудіння молодого сосняка підказувала  тікає вбік Дніпра-Славути.

-        Степанович , Приходько облиште! – прокричав у темряву Олександрович. – Цього що впіймали все розкаже….

Описане не з буднів карного розшуку та не описи міліцейського рейду із затримки небезпечних злочинців. Подібне не рідкість у роботі одного з наймолодших керівників лісової галузі, напевно, всієї України Івана Ялового.  Вже не один рік Олександрович, як його часто називають , напевно, з огляду на юні роки колеги очолює державне підприємство «Петриківський лісгосп» Дніпропетровського ОУЛМГ. Територія лісгоспу в більшості своїй знаходиться на територіях міських агломерацій. Зокрема, такої потужної як Кам’янська. Зрозуміло, що це дає додаткові навантаження на роботу лісників. У зимовий період доводиться боротися з браконьєрськими вирубками, а  в грудневі дні  не оминути рейдів із захисту  новорічних дерев. Територія  степової Дніпропетровщини зовсім не багата на ліси. А це значить що у літню пору , як правило штучно висаджені лісові масиви, потерпають від напливу любителів посмажити на природі шашличок. А це і збільшення у рази випадків лісових пожеж, і граничне навантаження на нечисленні зеленні насадження в регіоні, де фактично кожне дерево потребує уваги людських рук.

 Та не лише ці проблеми системно непокоять беручкого і енергійного командира лісового воїнства. Роками через адміністративні ігрища, а то й просто з причини езвідповідальності належних осіб, дніпропетровські лісовики  залишаються без бюджетного фінансування. Заробити ж їм фактично не можливо. Степовий край не Полісся чи Карпати деревина тут за будь-яких умов росте слабенько. Тому доводиться шукати шляхи нестандартні, часто ставити піонерами у справі корпоративного фінансування. Іван Яловий й  тут не пасе задніх. Має  те що нині прийнято називати менеджерською жилкою.  

 Ми з Іваном вже не один рік на ти. Одного дня на екрані моєї моє «мобілки» висвітлився виклик «Яловий».

-        Приїзди є що показати, - почув в трубці знайомий голос.

 І ось я на Івановій «базі». В одному з приміщень чується до того невідомий гуркіт. Прямую туди із догадкою що саме там розташувалося “nowhow”  Ялового.  По-правді, пилу й шуму в пристосованому під виробництво приміщенні не бракує.

  -         Бачиш  не сидимо склавши руки, - зразу починає пояснювати угледивши мене Іван . – Надію  покладаємо на виготовлення та реалізацію населенню  біопалива або пелетів. Випуск його на нашому підприємстві планується налагодити з  відходів та деревини санітарних вирубок. Для цього слід закупити не дешеве обладнання. І для цього ми  стараємося знайти  додаткові фінансові резерви,  котрі й так відсутні. Але іншого виходу у нас не має, якщо хочемо зберегти структуру та роботу для наших людей.

   На загал про пелети відомо давно.  Це екологічно чисте паливо із вмістом золи не більш трьох відсотків.  При спалюванні гранул в атмосферу викидається рівно стільки СО2, скільки було поглинено рослиною під час зростання. Завдяки правильній формі, невеликому розміру і однорідній консистенції продукту гранули можна пересипати через спеціальні рукави, що дозволяє автоматизувати процеси вантаження-розвантаження і також  використання  цього  різновиду палива.

А до честі Івана, що маючи за собою колектив лісовиків-професіоналів він як відповідальний керівник робить все від нього залежне аби забезпечити людей зарплатою, певними  соціальними гарантіями. Ось зовсім нещодавно вдалося йому  укласти договір з дорожниками. Певні ділянки нових автошляхів області буде засаджено  працівниками ДП «Петриківський лісгосп». А це знову ж таки копійка…

І ще одна позитивна як для керівника риса Івана Ялового. Він надзвичайно комунікабельна людина. Немов би спростовуючи можливий стереотип про відлюдькуватість  лісівників, котрі ховаються в хащах серед звірини, Олександрович легко знайде спільну мову будь з ким. З цієї причини він так само частий гість на телевізійник телеканалах області.   Виглядає із задоволенням   працює з населенням регіону, примножуючи членство екологів-волонтерів та проводячи роз’яснювальну роботу про правила поводження у лісі.

А ще виглядає він правдивий  лірик. Справжні лісівники, напевно, мають бути такими. Одного разу він надзвичайно поетично розповів мені про те як бентежно слухати вовче виття.

-         Люди завжди хотіли зрозуміти цих таємничих нічних створінь і як сказав американський письменник Леопольд Олдо: "тільки гора прожила так довго, щоб об'єктивно зрозуміти завивання вовка", -  ось так глибинно і поетично поділився зі мною Іван.

Я тоді можливо не до кінця збагнув його пристрасть до вовчої пісні. Але зараз майже переконаний як справжній поцінувач природи Іван Яловий добре знає: вовк гордий і сильний звір, він ніколи не залишить у біді свого товариша, може навіть пожертвувати власним життям заради безпеки усієї зграї. Одне слово, благородна тварина. А значить гідна поваги…

 

На світлині: Іван Яловий на записі програми одного з Дніпропетровських телеканалів

 

Прес – служба ДОУЛМГ

Яловий ОТВ

27.08.2020

Останні новини