Державне агентство лісових ресурсів України

Дніпропетровска облдержадміністрація

Берегиня лісу.

Є у нашій мові таке милозвучне та ємке  слово берегиня. З давніх давен оберігали українки тепло рідного вогнища не лише від зла та несправедливості, а і від байдужості, черствості й неробства. Берегиня  - дружина, берегиня -  кохана: хто не зустрів на своєму шляху таку не мав у житті правдивого щастя.  Бо не даремно ж кажуть у народі – чоловік голова, а дружина шия. Куди голову обертатиме туди й крокуватиме родина. Та й взагалі у  нашого народу особлива роль жінки. Століттями наражалися на смертельну небезпеку українські оселі. І уявити навіть лячно як то так жити,  коли невідомо звідки налетить на село загін чужинців-наїзників. Кров, сльози, діти – сироти й забиті або взяті у полон односельці. Через століття зберігали у собі силу й наснагу українські жінки до життя, оберігаючи силою свого серця та працелюбства коханих і своїх  діток.  Сім'я завжди була хранителькою національних ідей, звичаїв, рідної мови, етнічної культури, неповторної національної самобутності. Не випадково вороги української державності всіляко намагалися денаціоналізувати українську сім'ю, прищепити їй комплекс неповноцінності, позбавити її сили духу, здатності передавати народний досвід виховання із покоління в покоління.

Ось і у наш час  коли вже вкотре чорні хмари біди нависли над Україною з півночі  скільки їх наших сучасних українських жінок – берегинь стало в обороні свого дому, своєї родин, своєї України! Як для кожного хто має душу страшно   звучить  це скорочення АТО.  І скільки  звитяги через  фашистко-московську навалу  виявили  наші жінки протягом останніх двох років як волонтери, солдатські матері, кохані захисників, зрештою, як бійці нашої  української армії.    Бо попри усі біди живе в них ось та українська кров-берегині, справжньої господині та облюбленої  ( є  й таке влучне слово у нашій співучій мові. Знову ж таки вагоме і променисте) дружини.

До ось таких козачок – берегинь  по праву належить Світлана Ганенко – лісничий державного підприємства «Петриківський  лісгосп». Професія лісовика для жінки, на перший погляд, не така вже природна. Напевно, кожен  може легко уявити як-то не просто і в лютий холод, і в невимовну спеку бути посеред лісу, долати кілометри, як правило, бездоріжжя виконуючи свою справу охоронця та примножувача зелених насаджень. А ще наш непростий вітчизняний соціум. Важко сказати який відсоток наших співгромадян  готові за цивілізаційними  канонами поводитися у лісі, аби не наражати дерева  на пожежу чи не залишати після себе на природі купи сміття . Однак, на жаль, виглядає що це процент таких  коли не жалюгідний, то доволі скромний. А браконьєрські вирубки! Тут тенденцію на їх  збільшення чітко фіксують соціологи. Адже нині людина бере до рук сокиру не через скнарість або бажання збагатитися, а ( не має куди правди діти) часто-густо  для того щоб  просто вижити. Опалення чи найболючіші б’є по кишені пересічних українців. Навіть жарт такий побутує – бомжу який зимував у технологічних закутках теплотраси весною виставили рахунок за опалення…

Ось ці всі життєві негаразди додають сьогодні роботи лісникам. І тепер уявіть собі доволі розповсюджений сюжет. Лісова глухомань,  пару , а то й більше чоловік з освітою не обтяженою Кембриджом чи, бодай, Києво-Могилянською академією опиняються віч на віч на місці злочину із жінкою, котра окрім букви закону власне нічим не оборонена   під час  діалогу із браконьєрами. Які за такого спілкування  фразеологізми та  ідіоми  можна буде  почути?! А вона ж жінка! Мати дванадцятирічної доні та десятилітнього  сина. Однак,  Світлана Ганенко з тих представниць сильної слабкої статі, які здатні прийняти самостійне рішення, готові взяти відповідальність на себе і це у значній мірі вирізняє її навіть від колег-чоловіків.

-        Як же зародилося бажання стати лісником? – цікавимося у Світлани Станіславівни.

-        Моя мати свого часу працювала лісничим Миколаївського лісництва. Я не рідко бувала з нею на  лісових обходах, займалася висадкою нових насаджень. Мабуть, тоді й зародилася моя любов до не простої праці лісника. Знаєте, не передати словами той стан душі, коли бачиш виплакане  в буквальному сенсі твоїми руками  дерево. Це немов твої зелені діти. І як за власних дітей у тебе починає боліти за них  серце, ти переймаєшся долею своїх вихованців.  Усіма силами прагнеш зберегти  їх від небезпеки – вогню чи сокири  браконьєри. Можливо, для когось ці мої слова прозвучать патетично. Але це правда життя. Принаймні, мого життя…

У   в 2001 році  Світлана Гнатенко вступила до Лубенського лісового технікуму і в тому ж році була призначена помічником лісничого Шульгівського лісництва.            Навчаючись в лісовому технікумі, паралельно здобувала  вищу економічну освіту в Харківському інституті соціального прогресу.    В 2004 році закінчила Лубенський лісовий технікум, в 2006 році – вказаний вищий учбовий заклад.  Показавши себе толковим спеціалістом та здібним організатором, в 2010 році була переведена лісничим Шульгівського лісництва ДП «Петриківський лісгопс» . За вагомий особистий внесок у розвиток лісового господарства та  високу професійну майстерність в 2011 році була нагороджена почесною грамотою Держлісагенства України.

Здавалось такі в чомусь навіть банальні рядки біографії. Але ж це лише на перший погляд. Бо, як  відомо, кожна людина це цілий світ. І добрий та щирий світ Світлани Ганенко щоденно знаходить підтвердження у її справах відповідального працівника, матері, дружини та громадського активіста. 

 

Прес-служба Дніпропетровського ОУЛМГ

25.06.2019
    Ім'я(*):
    Коментар(*):

    Останні новини